Pribram.eu Archiv webu Volný čas Rekonstrukce Nového rybníka Історія

Історія

Про Новий ставок

У Прїбрамі, як і на своїх інших маєтках, ставки нібито заснував архієпископ Арношт з Пардубіц. Мешканці міста користувалися ними безкоштовно. Коли після гуситських воєн Прібрам перейшов до чеського короля, який передавав його в заставу різним дворянам, частиною застави стали також ставки на Прібрамському струмку — Горейшій Оборі та Подместський ставок (сьогодні Долешій Обора). У Прїбрамський струмок також стікала вода зі ставків Канька та з нині зниклого Щичого ставка. Розмір ставка визначався кількістю риби, яку в нього випускали: у 1570 році перші два ставки вміщували по двадцять коп мальків, у «Каньку» вміщувалося 4 копи мальків, а в «Штічі» — 8 коп мальків. Передбачалося, що з однієї копи (60 штук) рибного малька за два роки виросте один джбер риби ринкового розміру, тобто 56–64 штуки.

Коли імператор Рудольф II своїм привілеєм 1579 року підвищив Прїбрам до статусу королівського гірничого міста, він дозволив міщанам Прїбрама ловити рибу у водах, що протікали по муніципальних землях. Однак вищезгадані чотири рибні ставки він залишив у своїй власності, і королівське місто Пржибрам викупило їх у нього лише в 1586 році після тривалих переговорів.

Очевидно, з необхідності забезпечити себе в часи поганого правління заставних власників достатньою кількістю власної риби, яка була постійною складовою раціону, мешканці Пржибрама під пагорбом Мишлодразі (сьогодні Падаком) у болотистій місцевості на Прибрамському струмку побудували за рахунок громади рибник. Його почали називати просто «Новий», і в письмових джерелах він згадується вже у 1578 році. Якщо протягом наступних двох століть ставок потребував ремонту, то часто на цій громадській роботі (сьогодні ми називаємо це суспільно корисними роботами) як покарання працювали люди, які так чи інакше вчинили проступок. У другій половині XVIII століття це були навіть жінки, які вчинили «тілесний гріх» поза шлюбом.

Над ставком пролягала дорога до Міліна, а над нею колись була хатина, в якій «погодник», або «рас», утилізував трупи тварин. Під греблею Нового ставка на Прібрамському струмку з середини XVI століття стояв млин для помелу солоду. На початку XVIII століття він перетворився на велике господарство з пороховим заводом, лісопилкою та флюсарнею, яким потрібна була велика кількість води для приводу водяних коліс. Однак навесні 1713 року прибрамська громада почала будувати над Новим ставком ще один ставок, який мав слугувати господарським цілям. Коли незабаром під цим ставком мельник Жлутицький збудував млин, а ставок, який сьогодні називають Фіалувим, отримав його ім’я, почалися багаторічні проблеми з недостатнім припливом води до Нового ставка. Тож у 1725 році між власником Флусарни та громадою Пржибрама було укладено угоду щодо забору води з громадського Нового ставка. У травні 1781 року власники господарства, яке тоді називалося Флусарна або Емаузи, домовилися з громадою про проведення нової реконструкції греблі Нового ставка, у який вміщалося 12 копів рибного малька. Надалі їм було дозволено прокладати жолоби від «Нового ставка» та зберігати воду у своєму резервуарі.

Десь у 19 столітті Новий ставок став частиною «Флусарни». З 1890 року власницею цього великого господарства була Емілія Небеська. Після комуністичного перевороту в лютому 1948 року господарство було націоналізовано у Юлії Небеської, яка вже кілька років експлуатувала на Новому ставку плавальний басейн і купальню.

З післявоєнним розвитком Яхимовських копалень (далі — ЯК, з 1966 року — Уранові), які пропонували своїм працівникам щедрі заробітні плати та соціальні умови, стрімко зростала кількість мешканців міста, для яких потрібно було звести нові квартири. Окрім інших житлових будинків, з початку 50-х років між Пржибрамом і Бржезовими Горами будувалося житлове містечко у стилі радянської архітектури житлового будівництва (так зване «СОРЕЛА»).

Окрім будівництва нового будинку культури у 1959 році, необхідно було подбати про спортивне дозвілля людей, які на той час здебільшого не мали автомобілів, дач та котеджів. З огляду на шестиденний робочий тиждень їм була потрібна рекреація поблизу місця проживання. Тому ідеальним місцем видавався Новий ставок, розташований у мальовничій місцевості та доступний пішки з усіх частин міста.

У 1959 році компанія «JD» зобов’язалася швидко звести новий пляж на Новому ставку за власний рахунок, витративши на це близько 4 мільйонів чеських крон. Дамбу потрібно було укріпити, насипавши велику кількість ґрунту, вивезеного з котлованів на житловому масиві. Навколо ставка довелося провести масштабне благоустрій території, оскільки необхідно було підняти рівень води, яка мала розливатися по навколишніх луках. Планувалося збудувати сучасні роздягальні, майданчики для різних видів спорту, кімнати відпочинку, душові, комунікації. Як це було звично за часів соціалізму, будівництво, згідно з міською хронікою, затягувалося внаслідок «тривалих міжпідприємних переговорів». У 1962 році будівництво комплексу взяв у свої руки міський національний комітет, який вирішив завершити його за допомогою місцевих підприємств та громадян у рамках Акції «Z», коли люди працювали у свій вільний час і безкоштовно. У переговорах, окрім представників районного та міського комітетів КСЧ, міського національного комітету, ради профспілок, Спілки працівників гірничої промисловості, будівельних заводів «JD» — «Битіз» та «9 травня», будівельних підприємств JD та його інших підрозділів, а також представники фізичної культури та Національного фронту, що об’єднував тоді дозволені громадські організації. Вони домовилися, що на окремих підприємствах буде відпрацьовано одну зміну на користь будівництва комплексу. Профспілки також зробили свій внесок у будівництво, проте знову не вдалося завершити його у запланований термін.

У 1963 році на «Новому ставку» в рамках Акції «Z» працювало понад 200 громадян, а до подальшої допомоги в його добудові людей закликали на зборах, через місцеве радіо та в кінотеатрах. Кілька ув’язнених було направлено сюди для облаштування греблі також адміністрацією виправних установ. Державне підприємство «Рудні копальні», яке побудувало свій плавальний басейн на Пецоваку, надало 300 м³ щебеню для доріг до піщаного пляжу. У жовтні 1963 року Міський народний комітет уклав з компанією «JD» договір про використання купальні, згідно з яким 40 відсотків її місткості було зарезервовано для шахт. Вхід був платним.

Наповнення купальні водою розпочалося 8 червня 1964 року. Тут мали розводити рибу для спортивного рибальства, а взимку тут облаштовували ковзанку. На території були розміщені кіоски, для прилеглих рекреаційних зон привозили молоді саджанці з лісів. У 1966 році на купальні було встановлено гірки, лавки, парасольки, дерев’яні шезлонги, освітлення, фонтан із питною водою, прокат човнів, а наступного року — ще й танцювальний майданчик. Оздоблювальні роботи на території комплексу, включаючи автокемпінг, затягнулися до 1968 року. Однак з самого початку об’єкти купальні часто ставали мішенню вандалів.

Вже з середини 60-х років на Новаку проводилися культурні та спортивні заходи, такі як змагання з картингу та плоскодоріжні мотоциклетні перегони, крос, а також святкування Міжнародного дня дітей чи свято піонерів. До них згодом додалися грандіозні святкування Дня гірників 9 вересня та Літнє свято миру. Воно, щоправда, відбувалося щороку в іншу дату, залежно від того, на яку неділю припадало свято Коронації у Свато-Горі. Адже потрібно було привабити відвідувачів не лише виступами празьких артистів, а й продажем дефіцитних товарів, щоб люди не їхали на Святу Гору. У 1976 році розпочалася підготовка до будівництва «літнього культурного комплексу».

У 1985 році «День гірників» з естрадною програмою та гірничим ярмарком на Новому ставку вже не відбувся, оскільки протягом кількох років захід був збитковим. Водночас через медичні та санітарні причини неодноразово видавалася заборона на купання, і тому територія занепала.

PhDr. Вера Смолова