Історія міста

Давайте вирушимо в довгу подорож крізь багатовікову історію цього міста. Початок такої подорожі, звісно, пролягає крізь похмурі куточки Середньовіччя, де лише крок за кроком перед нами почнуть вимальовуватися ясніші й чіткіші перспективи. Високогірний передгірський край із не надто родючим ґрунтом і досить суворим кліматом не належить до тих місць, де виникали перші значні поселення і формувалася найдавніша історія нашої країни. Натомість особлива геологічна будова місцевості з незапам’ятних часів приваблювала шахтарів, які шукали родовища срібла та заліза.

Вигідне розташування міста

А розташування цього місця поблизу стародавнього торгового шляху незабаром привернуло увагу й празького єпископа. Місцевий маєток, що носив чеське ім’я Прїбрам — очевидно, на згадку про свого колишнього, інакше вже забутого засновника, — на початку XIII століття належав знатному вельможі Грознату. Однак постійний інтерес Грозната був спрямований в інший бік: більшість його маєтків знаходилася далеко звідси, у північній та північно-західній Чехії; там, у Теплі, Грознат ще у 1193 році заснував премонстратський монастир і, вирішивши присвятити себе духовному життю, сам став тепльським пріором. Новому монастирю Грознат також пожертвував усі свої маєтки. Серед них був Пржибрам, розташований на значній відстані від центру; натомість він мав вигідне розташування для найвищого глави церкви в Чехії — празького єпископа. Той будував єдину адміністративну організацію по всій країні і для особистих візитів у всі куточки своєї великої єпархії потребував безпечних притулків для ночівлі на відповідній відстані від Праги; Пржибрам лежав саме на півдорозі між чеською столицею та південно-західним прикордонням.

Празький єпископ Андрей

І ось у 1216 році празький єпископ Ондрей придбав у монастиря в Теплі «маєток, що називався Пржибрам», і почав тут будувати одне зі своїх володінь. Навколо єпископської резиденції виросло містечко з ринковими правами та костелом святого Якова — центр маєтку з кількома селами. Коли в 1278 році чеський король Пржемисл Отакар II загинув і в країні спалахнули багаторічні внутрішні заворушення, вороги єпископа почали нападати на церковні маєтки; у квітні 1289 року вони вторглися навіть до Пржибрама, розграбували його, а жителів частково вбили або вивезли; незабаром після цього, на початку червня, стався новий напад. Лихо було настільки великим, що після закінчення заворушень, десь у 1290 або 1291 роках, єпископ мусив запросити до спустошеного Пржибрама нових поселенців на чолі з локатором Пржемислом; а той потім у відновленому містечку став рихтером — першим відомим нам за ім’ям представником прибрамського самоврядування. Потім настав тривалий період миру та процвітання.

Архієпископ Арношт з Пардубіц

Перший празький архієпископ Арношт з Пардубіць (1343–1364) наказав збудувати в Прїбрамі новий кам’яний замок і сам часто там перебував; на околиці міста він заснував шпиталь із другою церквою святого Івана. Архієпископські володіння розширювалися за рахунок нових і нових сіл, містечко під замком набирало ваги, а життя в ньому ставало дедалі жвавішим. Кількість міських садиб зрештою наблизилася до вісімдесяти. Уже в XIV столітті тут була навіть школа. У 1406 році архієпископ спеціальним грамотою урочисто підтвердив правові гарантії міщан. Населення залишалося переважно чеським. Звісно, тут було й чимало німців, які в околицях видобували срібну руду. Але успіхи у видобутку чергувалися з невдачами, тож і гірники приходили й відходили, утворюючи особливу спільноту, яка не зливалася з осілим міським населенням.

Гуситська реформація

Гуситська реформація зустріла жвавий відгук у чеському Прїбрамі. Внаслідок релігійної революції архієпископський престол залишився вакантним, і місто залишилося без правителя. На боці гуситів мешканці Прїбрама брали участь навіть у військових сутичках, але без успіху: вже у 1421–1422 роках вони важко страждали від неодноразових нападів католицького володаря Гануша з Коловрат, який на деякий час навіть захопив укріплений Пржибрамський замок. Прїбрам, позбавлений церковної влади, став власністю короля; той, однак, не керував ним безпосередньо, а віддавав його в заставу своїм кредиторам, які часто змінювалися. Їм завжди йшлося про швидке визискування маєтку, яким вони лише тимчасово управляли; про його довгострокове процвітання вони не дбали.

Наслідки були катастрофічними: містяни зрештою вже побоювалися, що їхнє місто, позбавлене давніх прав, перетвориться на звичайне село. Тим більше вони покладали свої надії на видобуток срібла, який тут від початку XVI століття розвивався швидко й у небаченому раніше масштабі. Багато німецьких гірників із Рудних гір прибували до міста, інші навіть заснували на сусідній Брезовій горі окреме поселення. Генріх Пешик, заставний володар Пржибрама, у 1525 році запровадив для місцевих гірників Яхімовське право, і очікувалося, що незабаром тут виникне значне гірниче місто. Сміливі сподівання не виправдалися. Через півстоліття видобуток знову почав стрімко занепадати. Але надії на сприятливий поворот ще довго зберігалися і, зрештою, змусили монарха у 1579 році звільнити маєток від грабіжницького управління заставодержателів, підвищивши Пржибрам до статусу королівського гірничого міста, доручивши його опіку королівському чиновнику — монетного майстра. Відтоді місто Пржибрам процвітало, натомість невелике селище Бржезові Гори, яке поступово чехізувалося, зупинилося у своєму розвитку й залишалося незначним поселенням.

Глибокий перелом принесла Тридцятирічна війна 1618–1648 років. Місто, кілька разів розграбоване військами обох ворогуючих сторін, вийшло з війни важко постраждалим: понад половина будинків — 97 із 168 — занепала, мешканці, якщо й вижили після цієї катастрофи, збідніли. Результат війни прирік Чехію, яка досі була переважно утраквістською, на насильницьку рекатолізацію. У Пржибрамі релігійний переворот ще більше прискорився тим, що місцева маріанська каплиця «Свята Гора» тепер прославилася в широких околицях як найвідоміше місце паломництва в Чехії, яке масово відвідували не лише натовпи народу, а й дворянство та монархи. Паломницький рух став головним джерелом засобів до існування збіднілих містян. Минуло ціле півстоліття, перш ніж Пржибрам повністю оговтався від воєнних руйнувань. Цьому сприяло й успішне видобування заліза, яке на рубежі XVII і XVIII століть приносило місту значне джерело доходів. Срібні копальні продовжували працювати, але це приносило лише мізерні результати; тож протягом XVIII століття місто поступово відмовлялося на користь держави від участі у витратах та прибутках, аж поки зрештою не залишило собі лише чотири гірничі частки. Це незабаром мало виявитися фатальною помилкою.

Розвиток видобутку

Саме тоді, наприкінці XVIII століття, видобуток став надзвичайно успішним і розвивався в зовсім несподіваних масштабах. Місто швидко заселялося й розросталося. Але не на краще: нові житлові будівлі були майже виключно убогими шахтарськими хатинками, між якими павутиною простягалися вулички, що розбігалися від площі в усіх напрямках. Прібрам, всесвітньо відомий як місце найприбутковішого видобутку срібла в усій Габсбурзькій монархії, став резиденцією центральних гірничих установ, а в середині XIX століття — і гірничої академії; проте прибутки від незмірного багатства, видобутого тут із глибин, здебільшого надходили до Відня. Самій громаді залишалася лише та незначна частка у вигляді чотирьох гірничих часткок. Але навіть цього, звичайно, у роки найбільшої прибутковості шахт вистачило принаймні на те, щоб громада побудувала важливі середні школи, у 1874 році — педагогічний інститут, у 1884 році — гімназію — які тривалий час були єдиними закладами такого типу в широких околицях. Пік процвітання місцевого гірничого підприємства тривав сто років; від 80-х років XIX століття видобуток стагнував, а згодом почав спадати. Підприємство звільняло своїх працівників; від рубежу століть, коли кількість мешканців Пржибрама перевищила 14 000, місто також почало знелюднюватися. Іронія долі зробила так, що саме в цей сумний момент, у 1897 році, сусіднє містечко Брзезові Гори нарешті досягло омріяної мети своїх давніх прагнень — урочистого підвищення до статусу королівського гірничого міста, тобто титулу, який у сучасну епоху вже не міг принести своєму носію нічого, крім формальної прикраси. Світлі перспективи майбутнього розвитку, якими жило Пржибрам у XIX столітті, поступово перетворювалися на ностальгічні спогади про славне минуле, що безповоротно віддалялося. Проте залишалося чимало речей, які робили це місце незвичайним навіть у часи економічного та демографічного спаду. Всесвітньо відомі копальні не переставали приваблювати безліч відвідувачів, а Света Гора залишалася місцем численних процесій. І була ще одна особливість, що відрізняла Пржибрам від інших сільських містечок: велика кількість шкіл усіх рівнів, аж до Вищої гірничої школи, а отже, і жваве культурне життя міста.

Уранова епоха

Середина ХХ століття ознаменувала в історії Прїбрама новий поворот. Початок уранової ери в тіні холодної війни відкрив нову епоху місцевого гірничого промислу — стрімкий розвиток видобутку урану і, відповідно, відновлення зростання міста. Але ніби над прибрамськими шахтами висіло якесь дивне прокляття: якщо в минулому столітті неймовірні прибутки від них майже без залишку відпливали до столиці Габсбурзької імперії, то тепер це була деспотична східна наддержава, яка повністю заволоділа ними. І її панування над Чехословаччиною позначилося й на обличі Прїбрама, що знову заселявся. Розросталася сумнозвісна «сталіністська» архітектура з похмурими фасадами, схожими на казарми. Навколо шахт і будівельних майданчиків височіли грізні бар’єри з колючого дроту з вартовими вежами, на яких озброєні наглядачі пильнували за рабською працею засуджених. Однак і суспільне життя за межами колючого дроту отримало своїх пильних охоронців.

Культурний рівень міста впав. У 1950 році зі Святої Гори було вивезено її орденських управителів-редемптористів; через дев’ять років на протилежному схилі урочисто відкрили театр, нова будівля якого, як кажуть, мала стати символічною домінантою на тлі храму Святої Гори. Вона не стала нею. Театр не став марксистським конкурентом Святої Гори, як очікували ідеологічні стратеги. Театр залишився театром, так само як храм залишився храмом — бо людина залишилася людиною, з нестримним прагненням до свободи та духовних цінностей. І так, попри несприятливі часи, з ініціативи окремих осіб з часом у місті все-таки почали відроджувати давні культурні традиції в музиці, науці та регіональній діяльності. Пробудження Чехословаччини до свободи в листопаді 1989 року застало Пржибрам знову на порозі нової епохи. Великі гірничі підприємства, стародавні копальні срібла та свинцю, а також сучасні копальні уранової руди припинили свою діяльність.

Сучасність

Сьогодні місто вже не є гірничим. Воно, однак, залишається містом-паломницьким центром і пам’яткою багатих гірничих традицій. Воно стає центром наукових досліджень з історії уранової промисловості та історії третього, антикомуністичного опору. Воно починає розважливо використовувати свою незвичайну історію та сучасні можливості, щоб забезпечити своїм мешканцям безпечний і культурний дім, а відвідувачам — цікаві та приємні враження.